Відкриття меморіальних дошок воїнам загиблим в зоні АТО

5 трав. 2015
30 квітня 2015 року було відкрито меморіальні дошки воїнам, які загинули в зоні АТО, Самохіну Антону та Геничу Володимиру.

  Сини Верблюжки, які ніколи не вмирають…

 

  У Верблюзькому НВК №1  30 квітня відбувся мітинг-реквієм з нагоди відкриття меморіальних дошок загиблим воїнам-землякам, випускникам закладу, які першими пішли захищати східні кордони України навесні 2014 року, Самохіну Антону та Геничу Володимиру. Слід нагадати, що полеглі хлопці доводилися одне одному двоюрідними братами.

  Самохін Антон Олексійович народився 18 січня 1991 року в м. Кіровоград. Згодом сім'я переїхала в с.Верблюжка, на батьківщину мами. З 1998 року по 2006 рік  Антон навчався у Верблюзькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Отримав свідоцтво про базову середню освіту.

  В ранньому дитинстві втратив батька, а в 2006 – маму. Близькі родичі подружжя Луньових Сергій Олександрович і Вікторія Борисівна, взяли його в свою сім’ю і стали для нього другими батьками.

  До 2009 р. Антон  навчався в загальноосвітній школі № 29 м. Кривий Ріг. Здобувши середню освіту, продовжив навчання на металургійному факультеті за спеціальністю – обробка металів тиском. Активно займався спортом, відвідував секцію зі спортивного бою. Служив у 25-й Дніпропетровській повітряно-десантній бригаді. Буремні події в Україні повернули  юнака в свою повітряно-десантну бригаду слюсарем-монтажником, старшим солдатом. Лікувався в Дніпропетровському військовому госпіталі. За злим вироком долі саме Антон Самохін опинився в злощасному літаку, який знищили терористи із зенітно-ракетного комплексу 13 червня 2014 року на Луганському аеродромі. Йому було всього 23 роки…  За розпорядженням Президента України Петра Порошенка Антона Самохіна посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

За рішенням сесії депутатів сільської ради вулиця Фурманова перейменована на вулицю ім.. Самохіна

  Генич Володимир Михайлович народився 10 травня 1994 року в селі Верблюжка. 2011 року закінчив Верблюзьку загальноосвітню школу I-III ступенів. Активність проявляв в усіх сферах шкільного життя, був хорошим спортсменом.

Завжди розсудливий та виважений, його не по-дитячому мудрі поради часто ставали в пригоді дорослим. Володя дуже любив своїх рідних і близьких, дітей. А найбільше – стареньких, про яких піклувався та завжди допомагав. Життя цінував найбільше, любив в усіх проявах. Володя був добрим товаришем, мав неабиякий авторитет серед однокласників та молоді села. Загинув Генич Володимир 4 липня 2014 року під час воєнної операції в селі Велика Версужка Луганського району Луганської області. Йому було всього 20 років.  За рішенням сесії депутатів сільської ради вулиця ім..Калініна перейменована на вулицю ім.. Генича.                                                            

Вони були світлими людьми і це світло несли іншим. Захист України, вболівання за її долю та долю громадян став святим обов’язком для Антона та Володимира. І вони виконали його з честю ціною власного життя.

  Урочистості розпочалися виконанням державного гімну України. Право відкрити меморіальні дошки було надано родичам загиблих Луньову Сергію Олександровичу (який став для Антона другим батьком) і Приходьченко Інні Михайлівні (сестрі Володимира). Із промовою перед громадськістю виступили сільський голова Кулик Любов Федорівна, ветеран педагогічної праці Лета Ірина Володимирівна, військовий комісар Долинського-Новгородківського об’єднаного районного військового комісаріату Кононюк Олег Миколайович, який вручив сестрі Генича Володимира Інні посмертну нагороду - орден «За мужність» ІІІ ступеня.

На відкритті також були присутні голова районної державної адміністрації Кочерга Андрій Леонідович, заступник голови районної ради Удовиченко Віктор Миколайович, заступник військового комісара Лисиця Максим Анатолійович, рідні, друзі, сусіди, однокласники загиблих, керівники сільськогосподарських та приватних підприємств, громадськість села, учні та працівники навчально-виховного комплексу.

  Зі щемом у серці всі присутні слухали пісню «Мальви» у виконанні Шепель Світлани Василівни, спогади класного керівника Бугрій Галини Михайлівни про свого випускника Генича Володю. Учні закладу піднесено декламували вірші про воїнів-захисників, а дівчата 10 класу під супровід гітари заспівали пісні «Повертайся живим» та «Зажгите свечи». В цей день хвилиною мовчання пом'янули всіх загиблих воїнів: Самохіна Антона, Генича Володимира, Задніпряного Олександра та Кучера Валерія. Також згадали всіх молодих чоловіків Верблюжки, які сьогодні продовжують стояти на захисті східних кордонів України, побажали їм швидкого повернення додому неушкодженими.

  Директор закладу Шепель Світлана Василівна у своєму виступі поділилася спогадами про свого колишнього учня Самохіна Антона й наголосила на тому, що школа, як рідна мати, виколисує, леліє дітей, дає їм дорогу в життя. З роками діти виростають і стають юнаками та юнками, а школа їх проводжає та чекає випускників на теплі зустрічі. Сьогодні два  випускники повертається до своєї рідної школи меморіальною дошкою… Але допоки ми живі – житиме пам'ять про наших героїв. Антон та Володя  з меморіальної дошки щодня зустрічатимуть та проводжатимуть  поглядом учнів та нагадуватимуть кожному з нас що вони поклали життя аби ми жили в мирній квітучій Україні.

 На завершення учениця  10 класу Долгерт Юлія прочитала вірш «Ода герою», який напередодні написав її брат, випускник 2013 року Долгерт Віталій.

 

Ода герою

Присвята загиблим в АТО

 

Зупинився швидкоплинний час,

Замовкнувши, завмерло все навкруг,

І бачити в ту ж мить так ясно я почав

Життя, що швидко витікало в мене з рук.

Веселим хлопчиком малим, грайливим

Дитинство промайнуло,  мов іскра,

І юність горда, сміла, артистична

Пробігла повз, неначе й не була….

Та не пройшовши повз,  так різко зупинилась

Занедбана та вбита молодість моя.

А після, мали б бути

Зрілість…. Старість…

Та не настануть більше…

Й дуже мені жаль

Прервати подорож, що тільки-но почалась.

Полишити все те, що захищати мав.

Та попри все, я тільки посміхнувся,

Згадав про тих, хто дорогий мені.

Про тих, за кого помирати мушу!

І не шкода ні крапельки мені.

Я зжав кулак,  вдихнув на повні груди.

І, вирвавшись, мов сокіл, полетів!

Політ мій буде величавим, дужим.

Я буду жити так, як  ще ніхто не жив.

Промінням сонця  ясно буду я світити,

І вітром теплим вільно дихатиму я.

Частинка мене в людях буде жити,

А тому буду жити вічно я!